23 січня 2009 року своїм указом за № 1 Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет підніс Димитрія, архиєпископа Переяслав-Хмельницького, вікарія Київської єпархії, ректора Київської Православнеої Богословської Академії, намісника Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря, голову Учбового комітету до сану митрополита.

Владика митрополит належить до тих архієреїв, які особливо не люблять про себе розповідати. Хоча його підвищення до сану митрополита багатьох здивувало, а де-які збентежено стали одні одних запитувати: «А хіба таке є – вікарний митрополит?». Чим мудрішою є людина, чим краще вона розуміє сенс цього земного життя, тим простіше, без пихатості, вона сприймає будь-які призначення та підвищення. Головне кредо, яке сповідує владика Димитрій – це повністю працювати для Церкви, Богові та їй служити... Ось ми перед владикою в його робочому кабінеті і ставимо йому де-кілька запитань.

- Ваше високопреосвященство, як Ви зустріли підвищення до сану митрополита?

- Схвильовано. Розумію, що це за заслуги перед Церквою (про це йдеться в указі Святійшого Патріарха Філарета), але разом з тим знаю, що це ще більше накладає на тебе відповідальності. Є таке поняття в Пастирському богослів’ї, як пастирська відповідальність. Нажаль, зараз мало хто цю пастирську відповідальність відчуває. Коли мене піднесли у 2004 р. до сану архієпископа, йшов п’ятий рік мого архієрейства. Здавалося б нічого не змінилося. Я тільки прикріпив хрестика на клобук. Але думати так є легковажно і безвідповідально, бо будь-яке призначення, навіть і зовнішньо без будь-яких ознак, накладає на тебе велику відповідальність.

Тим більше білий клобук, який, як на мене, повинні носити тільки предстоятелі. Але сформованої традиції у Церкві я не збираюся скасовувати. Єдине, що білий клобук є марким, а в нас не так багато майстрів, щоб за ним доглядати, особливо за його формою, бо ж так можна носити й відрізок білої тканини на голові. Однак головне, щоб не забруднитися внутрішньо. Про це повинен пам’ятати кожний архіпастир і пастир.

- У багатьох зараз виникає запитання – а що буде з Вами далі? Адже всім відомо, що митрополит не повинен бути вікарним.

- Справа в тому, що в нашій Православній Церкві Київського Патріархату існує незмінна традиція, що митрополит – це,  швидше, нагорода. Однак в інших Помісних Православних Церквах – по-перше, митрополити білого клобука не носять, і по-друге, керують єпархіями. Очевидно, що в такому стані я перебувати довго не буду. Звичайно, що багатьом не терпиться знати, що зі мною буде далі. Розумію їхню збентеженість. Відповідь одна – надіюсь на Бога, Патріарха і Священний Синод. Вони вирішать моє подальше служіння в УПЦ Київського Патріархату.

- Чи можна це розуміти так, що Ви незабаром будете звільнені з посади ректора Київської Православної Богословської Академії?

- Я думаю, що декого це найбільше бентежить – митрополит і ректор? Але це тимчасово. Слава Богу, минає десятий рік мого ректорства, а це немало. Прошу таких не турбуватися й не поширювати різних пліток, тим більше, що нашу Церкву очолює мудрий Предстоятель і є Священний Синод, за якими,  повторююся ще раз, останнє слово. Тому про те, що буде зі мною далі, навіть часто й не думаю.

- А що ж зараз є для Вас нагальним?

- Продовжую керувати Академією. Регулярно звершую богослужіння у Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі. Готуюся до чергового засідання Учбового комітету, згодом Вченої Ради КПБА. Завершую працю над книгою про гетьмана Івана Мазепу і готую докторську дисертацію.

Розмову вів Михайло СИВАК,

«Київські єпархіальні відомості»