Наречення і хіротонія архімандрита Іларіона (Процика) на єпископа Чернігівського і Ніжинського

13 травня 2008 р. на своєму засіданні Священний Синод Української Православної Церкви Київського Патріархату визначив бути наміснику Феодосіївського монастиря м. Києва і керуючому справами Київської Патріархії архімандриту Іларіону (Процику) єпископом Чернігівським і Ніжинським.

Того ж дня після Всенічного бдіння у Володимирському патріаршому кафедральному соборі відбулося наречення архімандрита Іларіона на єпископа Чернігівського. У співслужінні архієреїв наречення очолив Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет.

Під час свого наречення на єпископа архімандрит Іларіон виголосив наступне слово.

Ваша Святосте!

Ваші Високопреосвященства, Преосвященства!

Всечесні отці! Дорогі браття і сестри!

Покликання до високого служіння в єпископському сані, яке урочисто сьогодні мені повідомляється, відверто кажучи, збентежило і зворушило мене. В душі моїй одразу постають тривожні думки: що можу корисного я зробити і чи не стане мені на заваді молодий вік? Перевіряючи мізерний запас духовного досвіду і знання, а також перераховуючи свої немочі, повинен я зізнатися, що далеко не досягнув ще тієї міри зрілості і досконалості, яка необхідна носію великої архієрейської благодаті і поєднаних з нею прав і обов’язків, особливо нині – в час великих випробовувань і численних спокус.

Та чи не Сам Господь влаштовує життєву дорогу кожній людині? Усвідомлюючи обрання мене на єпископське служіння, як Господнє покликання через рішення Священноначалія нашої Святої Помісної Української Православної Церкви, смиренно схиляю свою голову.

При всьому цьому, не без збентеження і не без страху і трепету насмілююсь приступити до великого служіння. І не мені одному, в подібному випадку, доводиться переживати ці тривожні відчуття: від цього не були свобідні навіть святі угодники Божі і вселенські Святителі. Мужі великі розумом, високі і сильні в подвигах віри і благочестя, приходили в страх і трепет при думці про прийняття на себе єпископського сану. Всі благочестиві подвижники, що проводили рівноангельське життя, вважали себе нездібними, недостойними цього звання, і, по смиренню своєму, скоріше погоджувались тікати в пустелю і там терпіти різного роду скорботи і обмеження, аніж зі славою посідати святительський престол; а інші з них, якщо і поступалися необхідності, то лише з видимого і особливого покликання Божого смиряли свою волю заради виконання благої і довершеної волі Божої.

Чи можу я, недосконалий і недосвідчений ще в чернечих подвигах, без страху прийняти це служіння і без трепету взятися за нього? Звідки почерпну необхідну чистоту і святість, щоб не тільки самому бути світлим, але й служити світильником для інших добрим прикладом життя і благих справ; не тільки самому бути вірним будівничим Божественних тайн, але й спрямовувати і настановляти пастирів Церкви Христової?

Заспокоює мене лише думка про те, що не я сам викликаюсь на це велике архієрейське служіння у винограднику Христовому, а кличе мене до цього воля Божа через обрання Вашої Святості і преосвященних владик, вся Повнота нашої страдниці Церкви, яка крок за кроком, день за днем виборює собі достойне місце у Вселенському Православ’ї.

Подумки повертаючись у дитинство, згадую, що ще змалку хотів я стати пастирем, бо постійно бачив перед собою приклад рідного батька – протоієрея Іоана. Та досягнувши повноліття, злякався я відповідальності пастирського служіння і лише підкоряючись повелінню п’ятої заповіді Божої спрямував я свій шлях до Київської Духовної Академії і Семінарії. І саме тут, під мудрим керівництвом Вашої Святості і справжньою батьківською опікою високопреосвященного владики Димитрія, я утверджувався і духовно зростав.

До сьогоднішнього дня я смиренно виконував покладений на мене послух і мудрі доручення Священноначалія, а тепер доведеться самому наставляти інших. Але, на жаль, іноді буває так, що людина, знаходячись під керівництвом мудрих начальників, дивує своєю діяльністю, а коли сама стає керівником, робиться нездатною настановити ні себе, ні підлеглих. Такі роздуми сьогодні тривожать мою душу й серце і невільно приводять мене до смутку. Але думка про те, що я не буду позбавлений мудрих Першосвятительских порад і підтримки братів-архіпастирів заспокоюють цей смуток.

В цей час укріпляє мене і приклад святительського подвигу священномученика Макарія, митрополита Київського і всієї Руси, пам’ять якого нині вшановує Церква. Звертаюся нині до його молитовного заступництва за мене перед Престолом Патиреначальника Христа. Святий Макарій сам пізнав тяготи архіпастирства, а тому сподіваюся, що він буде теплим молитовником і за мою убогість.

Вірю, що які б не були великі труднощі єпископського служіння, і які б не були слабкі мої сили для достойного проходження цього високого ділання, Дух Святий, Який настановляє єпископів (див. Діян. 20, 28), дасть мені силу і міцність під час мого знесилення, а в час випробовування наставить мене на всяку істину. Вірю і надіюся, що служіння моє і донині звершувалось не міцністю моїх сил, і труднощі служіння перемагались не одним прагненням до виконання службового обов’язку, але благодать Божа укріпляла і доповнювала мене.

Пам’ятаючи приклад і заповідь Пастериначальника Христа, я приймаю ваше обрання не для того, аби мені служили, а йду цією дорогою, аби послужити Богові і ближнім на благо нашої Української Православної Церкви Київського Патріархату. Маю ревність, маю бажання, але також відчуваю і нестачу дарувань духовних та мудрості. Тому уповаю на благодать Божу, що немічне лікує і убоге доповнює.

Прошу Вас, Ваша Святосте, вас, преосвященні владики і весь сонм вірних, що зібрався сьогодні у величному кафедральному соборі, підтримати мене своїми молитвами, щоб, з Божою допомогою, моє служіння на ниві Христовій було не марним, аби творити мені боговгодне діло і правдиво навчати слову істини в Христовій Церкві.

Амінь.

Наступного дня, 14 травня 2008 р., в день пам’яті священномученика Макарія, Митрополита Київського і всієї Руси, під час Божественної літургії відбулася хіротонія архімандрита Іларіона на єпископа Чернігівського. У спів служінні понад двадцяти архієреїв хіротонію очолив Святійший Патріарх Філарет.

Після завершення літургії вручаючи ново поставленому єпископу Іларіону архієрейський жезл Святійший Патріарх звернувся до нього з наступним словом.

Преосвященний Іларіоне, улюблений у Христі брате!

Цього святкового дня, коли Київська паства вшановує пам’ять свого ревного митрополита – священномученика Макарія, який сповідав свою віру аж до пролиття крові, звершилася твоя єпископська хіротонія. Ти був обраний на архієрейське служіння Священним Синодом, але покликав тебе та освятив Дух Святий. Ти призначаєшся на одну з давніх єпархій Київської Русі. Єпархію не тільки давню, але й славну. Тут подвизалися славні святителі, серед яких святий Феодосій Чернігівський, архієпископ Лазар Баранович та інші достойні подвижники. На Чернігівській землі знаходилася гетьманська столиця славного сина українського народу великого гетьмана Івана Мазепи – в Батурині, який 300 років тому було по-варварському зруйновано російським князем, а його жителі – від малих до старих – винищено.

Чернігівська Кафедра давня, але зросійщена. Тому тобі треба багато трудитися, щоб у міру своїх сил і можливостей повернути кафедрі український дух.

Ти народився і вихований у священицькій родині. Закінчив Київську духовну семінарію і академію. Прийняв чернечий постриг у Михайлівському Золотоверхому монастирі, чиє 900-ліття від заснування відзначається цього року. Був викладачем Київської православної богословської академії. І тепер покликаний на єпископське служіння з посади намісника Феодосіївського ставропігійного монастиря м. Києва. У молоді роки призначаєшся ти на архієрейське служіння. Але молодість не порок, вона швидко проходить. Молодості не треба боятися. Боятися потрібно гріха і байдужого ставлення до своїх архіпастирських обов’язків. Багато хто з єпископів бачить в архієрействі владу і славу, а не звертає увагу на труднощі та убогість; особливо це стосується архієреїв Київського Патріархату. Коли опинишся у скрутних умовах, згадуй Господа нашого Ісуса Христа, Який не мав де голови прихилити.

Сутність архієрейського покликання полягає у служінні; адже Сам Христос Спаситель сказав про Себе, що Він прийшов на землю не для того, щоб Йому служили, а щоб Самому послужити. Тому і ти в міру своїх можливостей служи Церкві Христовій у Чернігівському винограднику. Трудися й подвизайся не покладаючи рук. Не шукай слави і стережися гордості й марнославства. Ці пороки, притаманні архієреям, зводять усі їхні труди нанівець.

Виконуючи архіпастирські обов’язки, ніколи не забувай про власне спасіння. Заради цього ми приймаємо чернецтво і звершуємо архієрейське служіння як тяжкий послух. Бо дехто думає, що єпископство – це нагорода за попередні труди. Нагорода ж за ревне служіння Церкві Христовій буде на небесах. У той же час ми повинні знати, що не всі архієреї сподобляться Царства Небесного. Бо є серед наших братів архієреїв такі, які служать своїй славі, а не Божій; і догоджають не Господу, а своєму череву. Такі, за словами апостола Павла, Царства Божого не успадкують. Якщо будеш постійно думати про своє спасіння і про свої гріхи, то будеш смиренним. І, як говорить апостол, Бог смиренним дає благодать, а гордим противиться.

Не лінуйся звершувати богослужіння. Не щади своїх сил і здоров’я. Звершуючи святі таїнства, особливо Таїнство святої Євхаристії, де хліб стає Тілом Христовим, а вино – Кров’ю Христовою, – ми часто буваємо байдужими, бо маємо скам’янілі серця. Треба просити у Господа, щоб Він забрав у нас серце кам’яне, і дав нам серце плотяне, щоб воно тремтіло при звершенні цього таїнства.

Господь знає нашу неміч. Він сказав, що без Нього ми не можемо нічого творити. Тому звертайся з молитвою до нашого Пастиреначальника Христа – і Він допоможе тобі і всім нам у нашому щирому служінні Його Церкві.

А тепер прийми цей архіпастирський жезл – як видимий знак твого єпископського служіння – і від даної тобі благодаті Святого Духа подай твоє перше архіпастирське благословення цьому побожному народу, який разом з нами молитовно брав участь у твоїй єпископській хіротонії.

Біографія

Архимандрит Іларіон (в миру – Дмитрій Іванович Процик) народився в селі Зубрець Бучацького району Тернопільської області.

Батько — протоієрей Іван Процик — священик села Новосілка Бучацького благочиння, Тернопільсько-Бучацької єпархії. Мати — Марія Процик.

В 1987 році вступив у перший клас Зубрецької середньої школи. В 1997 році, після здачі випускних екзаменів у школі, вступив у другий клас Київської Духовної Семінарії. Після закінчення Семінарії, у 2000 році вступив у Київську Духовну Академію. 24 травня 2004 року захистив кандидатську дисертацію на тему: «Пастирський погляд на зовнішню і внутрішню апостасію» і здобув вчену ступінь кандидата богослів’я.

Навчаючись в Академії, 26 жовтня 2000 року був пострижений у чернецтво в Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі. Постриг звершив намісник монастиря — високопреосвященний архиєпископ Переяслав-Хмельницький Димитрій.

5 листопада 2000 року, за Божественною літургією у Володимирському кафедральному соборі міста Києва, Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом рукоположений в сан ієродиякона. 5 лютого 2001 року призначений на посаду благочинного Свято-Михайлівського Золотоверхого чоловічого монастиря м. Києва. 5 червня 2003 року, у Володимирському соборі міста Києва, Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом рукоположений в сан ієромонаха.

З 1 вересня 2004 року призначений на посаду викладача в Київській Православній Богословській Академії. 20 грудня 2006 року призначений на посаду секретаря Патріарха Київського і всієї Руси-України. 15 січня 2007 року указом Святійшого Патріарха Філарета призначений намісником Свято-Феодосіївського ставропігійного чоловічого монастиря.

19 квітня 2006 року Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом возведений в сан ігумена. 4 лютого 2007 року возведений в сан архімандрита.

25 січня 2008 року призначений керуючим справами Київської Патріархії.

13 травня 2008 р. Священним Синодом Київського Патріархату обраний на єпископа Чернігівського і Ніжинського. Архієрейська хіротонія, очолена Святійшим Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом, відбулася 14 травня 2008 р. у Свято-Володимирському патріаршому кафедральному соборі.