Під час перебування на Буковині 11-12 лютого 2008 р. ректор Київської православної богословської академії архієпископ Димитрій відповів на питання буковинського кореспондента РІСУ Юрія Чорнея.

- Владико! Розкажіть про останні кроки у справі єдності Української Церкви.

- Наш єпископат на чолі з Патріархом написав звернення до Української Православної Церкви (Московського Патріархату) і моя місія полягала в тому, щоби його передати. Воно було прийняте Митрополитом Володимиром 20 грудня минулого 2007 р., розглянуте наступного дня на їхньому засіданні Архієрейського Собору і передане у їхню богословсько-канонічну комісію для вивчення. Я думаю, що незабаром буде відповідь. Але те, що ми мали це спілкування, показало, що ми можемо дійти до початку діалогу, і ми стоїмо на дуже вірних позиціях. Ми вже починаємо їх потроху виробляти. Поки що ситуація полягає в тому, що ми передали таке звернення. Ми зверталися й у минулі роки, але нас почуто щойно тепер. Почуто і прийнято таке звернення. Процес порозуміння є дуже складний, бо протистояння відбувалося не один рік. Сьогодні намітилися тенденції до початку діалогу. Хочу наголосити, що це не об’єднання, а початок діалогу.

- Які основні думки викладені у переданому Вами зверненні?

- Щодо змісту самого звернення, то основні положення документу передбачають припинення всілякої ворожнечі між обома конфесіями і можливість створити в Україні єдину Помісну Православну Церкву. Це є наше прагнення – як і їх, так і наше. Для цього у нас вже є певні приклади. Ми знаємо, що минулого року об’єдналася Російська Православна Церква з Російською Закордонною. Настала єдність між православними росіянами. Я думаю, що таким чином можна шукати єдності між православними українцями.

- Якою Ви бачите роль Вселенського і Московського Патріархатів у процесі об’єднання Православних Церков в Україні?

- Головне, щоби нас не женили без нас. Коли Московський і Константинопольський Патріархи починають переговори про нашу долю без учасників цього конфлікту, то це дуже прикро. На початку 2000-х рр. були переговори, і наша сторона брала в них участь. Я не хочу сказати, що там було щось погане, але там і не було якогось бажання їх продовжувати. Тому ми припинили це останньою нарадою в Цюріху, на якій я був присутній. Поки що більше ніяких переговорів не проводилося.

Зараз настала така можливість знову їх поновити. Але я думаю, що ці сторони є зацікавленими і повинні проявляти інтерес до тієї ситуації, яка склалася в Україні саме з розділенням українського православ’я. Ми стоїмо на тій позиції, що Вселенська Патріархія повинна тут проявити зацікавленість, бо ми були 700 років під омофором Константинополя, а лише 300 – під омофором Росії. Церква-Мати є для нас Константинопольська Церква. Значить Константинополь має повне право не тільки втручатися в ситуацію, яка склалася в Україні, але й має право першим надати такий Томос про визнання автокефалії. Звичайно, узгоджуючи свої кроки з Московською патріархією.

-  А якою є роль державної влади?

- Державна влада також повинна бути зацікавлена у цьому процесі. Бо коли ми сьогодні говоримо про те, що немає канонів щодо проголошення автокефалії і тому це питання досить таке дратівливе, то треба сказати: канонів немає лише тому, що питання автокефалії, проголошення незалежності Церкви, було в руках держави. Ці питання завжди були у віданні держави.

Президент України проявляє таку ініціативу, виступає певною мірою і арбітром у цьому питанні об’єднання, звичайно, не перевищуючи ніде своєї влади. Бо можна робити це, як цар Петро, ліквідувавши Московську патріархію, а можна – як гетьман Іван Мазепа, який брав участь у виборах Київського Митрополита, але ніколи не нав’язував своєї людини.

Мене тільки дивує одне – з Росії раз по раз лунають голоси про те, що влада тут нібито втручається. Але коли Путін возив листа до глави РПЦЗ митрополита Лавра щодо об’єднання Церков – Російської Закордонної і Московського Патріархату – то це не було втручанням? Але чомусь, як тільки-но наш Президент виявляє ініціативу, – то це вже є, виявляється, втручанням. Я думаю, що Президент поступає дуже виважено в цьому питанні і чинить, як дійсно лідер європейської держави.