У середу, 16 липня 2008 р., Вселенський Патріарх Варфоломій І прийняв у своїй резиденції, що в європейській частині Стамбула, групу журналістів з України. Розмову Вселенський Патріарх побудував так, щоб не зачепити краєм слова жодної актуальної гострої теми. І Патріархові це вдалося — він зовсім відмовився відповідати на запитання. Натомість Його Всесвятість Варфоломій І розповів ось про що:

Про візит до Києва — коротко і вкрай дипломатично

Насамперед, користуючись нагодою зустрітися тут з вами, я хочу передати всьому українському народу моє вітання і патріарше благословіння. Для мене є великою радістю, що за кілька днів матиму можливість відвідати Україну. Я вже один раз бував в Україні, але до 1991 року, і на той час не був Патріархом. Хочу подякувати шановному Президенту Ющенку за надіслане мені особисте запрошення на святкування 1020–річчя хрещення Русі. Також хочу подякувати патріарху Московському Алексію ІІ, який запросив усі Православні Церкви планети взяти участь у цьому святкуванні. Радий, що 27 липня в Києві разом з ним та з владиками інших Православних Церков ми спільно служитимемо літургію. Ця спільна літургія та спільне причастя за одним вівтарем буде для нас очевидною ознакою єдності Церкви.

Про першопрестольність Вселенського Патріархату

Вселенський патріархат є першим престолом у всеправославному світі. Як такий він має право та зобов’язання координувати стосунки між православними церквами, очолювати і проводити зустрічі православних церков. А також допомагати сестринським Церквам, коли в них виникають проблеми. Наведу такий приклад: зовсім нещодавно постало питання зміни Єрусалимського Патріарха. Ми зініціювали зустріч Глав Православних Церков і ухвалили остаточне рішення. Дещо схожа ситуація склалася недавно з Кіпрською Церквою (ця Церква має статус автокефалії). Тамтешній архієпископ Хризостом страждав на хворобу Альцгеймера. Брати з Кіпру звернулися до Вселенського Патріархату з листом, в якому просили посприяти у вирішенні дилеми: дати можливість Хризостому керувати автокефалією до смерті чи обрати наступника? З ініціативи Вселенського Патріархату в Женеві було скликано Синод, на якому й ухвалили рішення про обрання нового архієпископа.

Наведені приклади доводять першорядність Константинопольської Церкви і підтверджують, що це не тільки почесне звання, воно має конкретне наповнення. Але хочу підкреслити: це не означає домінування, це не та першорядність, яку має Папа Римський. Подеколи Вселенський Патріархат звинувачують в амбіціях, а Патріарха — в бажанні стати «другим Папою», тобто Папою православного світу. Звісно, Вселенський Патріарх не є Папою християнського Сходу і не претендує на це. Водночас православ’я потребує послуг Вселенського Патріархату, його координаційної ролі. Кілька років тому навіть один журнал Російської Церкви, що видається у США, надрукував редакційну статтю під назвою: «Вселенський Патріархат потрібен».

Про толерантність Кирила і Мефодія

Оскільки Константинопольська Церква є Церквою–Матір’ю, вона робить для цього відповідні жертви та кроки. У деяких випадках ми надали частину своєї території для формування автокефальних Церков, і це була пожертва. Так, Церкви на Балканах, в Україні та Росії були під прямою юрисдикцією Вселенського Престолу, але задля блага православних народів Вселенський Патріархат надав своє благословення для формування автокефальних Церков.

Ми завжди поважали національну ідентичність, мову та культуру православних народів. Коли наші брати з Салоніків Кирило та Мефодій були надіслані в Моравію патріархом Фотієм, вони принесли в ті землі не лише християнство, а цивілізацію — писемність, зокрема, кирилицю. Вони не намагалися перетворити ті народи на греків чи візантійців — вони цінували їхню унікальність.

Вселенський Патріархат у своїй діяльності має на меті лише духовне життя, ніякої політики. Що стосується мого візиту до України, то з нашого боку немає жодних політичних критеріїв, жодної політичної мети — ми хочемо разом зі шляхетним українським народом відсвяткувати поворотний момент у його історії. Адже ваша національна християнська ідентифікація походить від Константинопольської Церкви. Ми є і лишатимемося назавжди для вас Матір’ю–Церквою. Для нас дуже велика духовна радість разом із Президентом Ющенком та вашим народом відсвяткувати цю подію і ще раз принести вам любов та благословіння Церкви–Матері.

Про життєздатність Константинопольської Церкви

Важливо, що резиденція Вселенського Патріархату, де ми зараз знаходимося, є престолом протягом останніх чотирьох століть. Доти Патріархат знаходився в інших районах міста. До падіння Константинополя в 1453 році він розташовувався неподалік Святої Софії. Потім Патріархат зумів вижити в цьому місті під Османською імперією, і в 1923 році, коли виникла сучасна Турецька Республіка, при зміні різних режимів та влад ми змогли вижити саме тому, що наша мета — винятково духовна й релігійна.

Саме з цією метою ми працюємо на зближення роз’єднаних Церков, координуємо двосторонні діалоги з іншими християнами, зокрема з католиками та англіканами. Коли я кажу «ми координуємо», то маю на увазі, що всі Православні Церкви беруть участь у цьому діалозі. Протягом останніх 25 років з ініціативи Вселенського Патріархату відбувається академічний діалог з ісламською та іудейською спільнотами. Ми провели сім міжнародних та міжконфесійних симпозіумів. Зараз готуємо восьмий, який відбудеться у квітні 2009 року в дельті Нілу, в Єгипті, і буде присвячений проблемам довкілля. Ви знаєте, що Вселенський Патріархат велику увагу приділяє збереженню довкілля.

Про труднощі

Розповім про два аспекти труднощів, з якими ми стикаємося. По-перше, відсутність достатніх можливостей виховувати молоде покоління монахів, єпископів, богословів. Маю на увазі колишню богословську школу на Принцевих островах, на острові Халкі, яку турецька влада закрила в 1981 році. Для нас проблема цієї школи висвітлює порушення прав людини та меншин у Туреччині. Доказом того, що ця школа не суперечить світському устрою країни є те, що вона функціонувала успішно весь час існування Турецької Республіки. То чом би їй не дозволити функціонувати й нині?!

Друга складність — проблема з власністю Церкви. Наприклад, випадок із колишнім грецьким притулком на Принцевих островах. Цей великий будинок турецька влада хотіла забрати в нас. Ми програли всі суди тут, а потім звернулися до Європейського суду з прав людини. І буквально кілька днів тому Європейський суд виніс рішення на нашу користь. У нас є ще багато проблем із власністю церковної громади, і надалі ми намагатимемося вирішити їх тут, на місці.

Але ми співпрацюємо з владою Туреччини. Я задоволений тим, що під час мого візиту до Києва посол Туреччини в Україні готує ланч для делегації Вселенського Патріархату, яка прибуде разом зі мною на святкування 1020–річчя Хрещення Русі.

За публікацією газети «Україна молода»