Перебуваючи з офіційним візитом в Москві, 21 лютого президент України Віктор Ющенко зустрівся з Патріархом Московським і всія Русі Алексієм II і запросив його на святкування 1020-річчя хрещення Русі, яке пройде в Києві цього літа. Як повідомляє прес-служба Московської Патріархії, «запрошення було прийнято з вдячністю», проте «точна дата візиту поки не визначена». Якщо він відбудеться, то стане першою поїздкою Алексія II в українську столицю з 1990 року. Нинішній візит обіцяє стати історичним – але зовсім не через умовну дату, до якої він приурочений. 1020-річчя хрещення Русі (дата, звичайно, кругла, але в порівнянні з 1000-літтям тієї ж події, з розмахом відсвяткованим в 1988 році, здається не такою значною) – не більше ніж привід для того, щоб влаштувати масштабне церковно-політичне шоу, яке кожний з його учасників використовуватиме в своїх інтересах. Що ж відбудеться цього літа в Києві?

28 лютого митрополит Київський і всія України Володимир (Сабодан) обговорив підготовку візиту Алексия II з главою секретаріату президента України Віктором Балогою. Не виключено, що в адміністрації Віктора Ющенка запланований візит Алексія II можуть використовувати для реалізації свого проекту створення єдиної незалежної Української Православної Церкви. Цій надзадачі служили і почергові переговори Ющенка з представниками Української Православної Церкви Московського Патріархату (УПЦ МП), Української Православної Церкви Київського Патріархату (УПЦ КП) і Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ), які проходили в 2006–2007 роках. Проте міжцерковні консультації з питання православної єдності тоді так і не почалися. У Московському Патріархаті не погоджувалися сідати за стіл переговорів з «розкольниками» без виконання ними ряду умов. Виступ Віктора Ющенка в ролі «об'єднувача Церков», подібно до Володимира Путіна 17 травня 2007 року, відкладався все далі і далі: українські Церкви об'єднуватися не хотіли. Не дав зримих результатів і візит Віктора Ющенка до Константинопольського Патріарха Варфоломія I в червні минулого року. Можливо, тепер український президент вирішив підключити до цього процесу Московського Патріарха: якщо в 1990 році Алексій II привіз для Української Православної Церкви автономію, то, можливо, тепер привезе і автокефалію, тобто повну незалежність?

Але в Московському Патріархаті навряд чи погодяться грати по нотах, написаних в секретаріаті Віктора Ющенка. Почнемо з того, що Алексій II може взагалі відмовитися від візиту, м'яко, пославшись на нездоров'ї або щільний графік роботи, або жорстко, з посиланням на ситуацію, «що склалася, яка робить участь Патріарха в урочистостях неможливою». Приводом може послужити будь-який необережний крок української сторони, наприклад втручання в господарський конфлікт навколо Києво-Печерської лаври. Для того, щоб «зіпсувати свято», Віктору Ющенку досить запросити на нього Київського Патріарха Філарета (Денисенка), якого в Москві вважають самозванцем. Проти того, щоб візит Алексія II відбувся, грають православні націоналісти з обох боків. Російські націоналісти виступають проти будь-яких контактів з Віктором Ющенком, який почав президентську кар'єру під гаслами помаранчевої революції, а їх українські «колеги», як і вісімнадцять років тому, готові лягати під колеса патріаршого автомобіля і скандувати «Геть москальского попа!». Очевидно, подібний прийом Алексію II не потрібен.

Патріарх їде виключно до своєї пастви і не робитиме гучних заяв ні по церковних, ні з політичних проблем – схоже, це єдиний можливий формат візиту Алексія II до Києва, який на сьогодні влаштовує Російську Православну Церкву. Це означає, що патріарша делегація всіляко ухилятиметься від розмов про незалежність Української Православної Церкви, навіть якщо Алексія II запитають про це безпосередньо. Але як довго можна «грати в хованки» подібним чином? Якщо Алексій II все ж таки поїде до Києва, то йому доведеться чітко означати свою позицію з української проблеми. Разом з святкуванням 1020-річчя хрещення Русі в Києві відбудеться всеукраїнський Собор УПЦ МП. На ньому Алексій II не може не виступити.

Тим часом, за інформацією «НГР», окремі представники духовенства УПЦ МП готові просити автокефалії якщо не у Московського, то у Константинопольського Патріарха. Те, що не дуже афішована, але і не приховувана дискусія про повне відділення від Москви між єпископами канонічної УПЦ йде повним ходом, стало очевидним після Архієрейського Собору 21 грудня минулого року (див. про нього «НГР» № 1 від 16.01.2008). Зрештою, з цього приводу визнав потрібним висловитися митрополит Київський і всія України Володимир (Сабодан). Це відбулося ще до візиту Віктора Ющенка до Москви.

Виступаючи 18 лютого у Варшаві з нагоди отримання ступеня почесного доктора Християнської богословської академії, митрополит Володимир прочитав лекцію про сучасний стан Церкви, яку він очолює, і її відносини з державою. «Всі три президенти України (Леонід Кравчук, Леонід Кучма і Віктор Ющенко) були і є прихильниками створення «єдиної Помісної Церкви», бачачи в ній один з механізмів становлення і консолідації української нації, – заявив митрополит Володимир. – За цей час Церква випробувала на собі всю гамму «відтінків впливу»: від ігнорування і виштовхування на периферію суспільного життя до пропозиції статусу по суті державної Церкви в обмін на ті або інші умови. Але чи в змозі сьогодні сама держава об'єктивно і докладно відповісти собі і православному суспільству, для чого їй потрібна «Помісна Церква»? Якими гіпотетично могли б бути її відносини з Православною Церквою з надбанням нею автокефального статусу? Відповіді на ці питання не озвучувалися. Озвучувалося лише бажання, щоб Церква такий статус отримала».

На думку митрополита Володимира, українська автокефалія безглузда, якщо держава саме не скаже про себе «я православна». Доки ж УПЦ МП не має статусу юридичної особи, доки її глава не може здійснювати богослужіння в кафедральному соборі Св. Софії, доки їй в повному обсязі не повернено майно, відібране в радянський період, про особливий статус православ'я на Україні говорити не доводиться. Та і Конституцію, в якій сказано про світський характер держави, ніхто змінювати не збирається. Не пропонуючи Церкві нічого, українська влада хоче бачити її автокефальною. Ставлення митрополита Володимира до церковних ініціатив Віктора Ющенка неоднозначне: «Президент України дійсно є прихильником об'єднання всіх православних віруючих країни в єдину Православну Церкву. Проте, висловлюючи свою позицію з цього питання, президент не чинить систематичного політичного тиску на нашу Церкву з метою канонічного розриву УПЦ з Московським Патріархатом».

Чи примушує Віктор Ющенко УПЦ МП до діалогу з «розкольниками» чи ні – питання для серйозної дискусії. Певні зусилля по «об'єднанню всіх православних віруючих країни» в УПЦ МП проте робляться. Йдуть переговори з УАПЦ, яку очолює митрополит Мефодій (Кудряков), почалося і обговорення умов початку діалогу з самопроголошеним Київським Патріархатом (саме так митрополит Володимир розцінив свою зустріч з архієпископом УПЦ КП Димитрієм (Рудюком) в грудні минулого року). Хоча діалог з «самопроголошеними Церквами» йде з канонічних позицій, він викликає у багатьох радикально налаштованих віруючих роздратування. Щоб урезонити радикалів і втихомирити пристрасті навколо підготовлюваного всеукраїнського Собору, УПЦ МП в грудні минулого року засудила «політичне православ'я», тобто використання релігії в політичних цілях. Проте пристрасті зовсім не уляглися. У самій УПЦ МП почалося ділення за ознакою ставлення до канонічної автокефалії. Все більше православних в Росії і Україні задаються питанням: що привезе із собою Алексій II до Києва? Чи буде де-факто Помісна Церква на Україні незалежною і самостійною? Як тут не пригадати Патріарха Тихона, який в ситуації з польською автокефалією сказав: «Якщо вони посміють це зробити (самочинно проголосити автокефалію. – «НГР»), то я відніму у них і автономію, як у синів противлення». Але якщо РПЦ виявить незговірливість, то ініціатива в українських справах може в недалекому майбутньому перейти вже до Константинополя...

Павло Круг,