Помиляються ті, хто вважають, що проблема розділення в Церкві актуальна тільки для православних в Україні

Предстоятель УГКЦ Любомир (Гузар) 23 березня 2008 р. звернувся до духовенства, вірних УГКЦ, а також до широких суспільних кіл з офіційним повідомленням щодо дій так званих «підгорецьких отців». У зверненні  висловлена реакція щодо того, що ієромонахи Чину святого Василія Великого Ілля (Догнал), Методій (Шпіржік), Маркіян (Гітюк) та священик Роберт Обергаузер заявили, що вони висвячені на єпископів УГКЦ. Предстоятель УГКЦ спростував цю інформацію та наголосив, що священнослужителям УГКЦ «забороняється приймати чи запрошувати вище згаданих осіб до сповнення будь-якого священнослужіння».

Конфліктна ситуація з цими священнослужителями розпочалася 2003 року, коли вони виступили проти призначення Ватиканом на посаду екзарха Рутенської Греко-Католицької Церкви в Чехії словака о. Ладислава Гучки, що також не сподобалося значній частині українців у цій країні. Вони спробували зареєструвати громаду УГКЦ, але робили це без згоди церковної влади. Щоб частково зменшити напругу, весь провід Чеської делегатури отців-василіян відсилають до України, а одного члена до Англії. Троє з вище названих отців, які самочинно проголосили себе єпископами, належать саме до ліквідованої Чеської делегатури. Четвертий отець — Маркіян (Гітюк) — українець. У зв’язку з тим, що члени розформованої делегатури звернулися з поданням до Папи, вони надалі перебувають у Чині василіан до остаточного вирішення питання. На сьогодні вони звершують свою діяльність у селі Підгірці на Львівщині, у василіанському Благовіщенському монастирі.

З 2004 року зростає їхня опозиційність до проводу УГКЦ, зокрема, до Предстоятеля, якого вони називають незаконно обраним. У численних листах, які виходять з-під пера отців з Підгірців йдеться про те, що вище перелічені особи прагнуть врятувати УГКЦ «від духа світу цього», який запанував в ній, вони наголошують на тому, що борються з традиціоналізмом в Церкві, обороняють єдність з Апостольською столицею.

Таким чином оформилося відділення від Греко-Католицької Церкви нової групи, яка слідом за традиціоналістами-лефевристами оголосила про свою опозиційність до нинішнього керівництва Церкви. Групу лефевристів (послідовників французького архієпископа Марселя Лефевра, який засудив рішення ІІ Ватиканського собору РКЦ) очолює відлучений від католицької Церкви священик Василь Ковпак. 1988 року, коли владика Лефевр, фактично вчинивши розкол, самочинно рукоположив кількох єпископів, Ватикан заборонив служіння у Римо-Католицькій Церкві всім, хто належить до «Товариства святого Пія Х», у яке об’єдналися лефевристи.

В УГКЦ явище традиціоналізму-лефевризму поширилося на початку 90-х років, коли до України прибув офіційний представник «Товариства святого Пія Х» о. Жан-Марк Рулло, який ознайомив групу греко-католицьких священиків та монахинь з діяльністю товариства на Заході. Ідеї товариства знайшли добрий ґрунт, яким стала міцна прив’язаність частини вірних УГКЦ до певних латинізованих практик, збережених у роки підпілля і, водночас, до церковнослов’янської мови та гостре неприйняття будь-яких змін у цьому („наступ на Традицію”), зокрема спроб «очищення» обряду від латинських домішок та «українізації» Літургії.

1997 року в монастирі товариства побував о. Василь Ковпак. 1999 року українська делегація у складі трьох священиків попросила єпископа Фельє стати духовним провідником священиків-традиціоналістів в Україні. У вересні 2000 року було засноване «Товариство священномученика Йосафата», до якого увійшло 7 священиків УГКЦ. Товариство є дочірньою структурою «Товариства Святого Пія X» і діє під духовною опікою єпископа Фельє.

2000 р. головним настоятелем товариства було обрано о. Любомира Гаєвського, а настоятелем став о. Василь Ковпак. У листопаді 2000 року, під час візиту в Україну, єпископ Фельє освятив нелегальну семінарію «Непорочного Серця Марії» у Львові, де розпочали навчання 8 семінаристів; ректором семінарії призначено о. Ковпака. Під проводом єпископа Фельє в Україні також відкрито «Конгрегацію сестер-василіанок Божого милосердя».

10 лютого 2004 року у Львові Предстоятель УГКЦ Любомир (Гузар) оголосив про те, що «священик Василь Ковпак з власної волі перестав належати до УГКЦ і Католицької Церкви взагалі» й «усі священнодіяння священика Василя Ковпака та його послідовників неважні перед УГКЦ та всією Католицькою Церквою». Разом з тим, кардинал Гузар наголосив, що священикові В. Ковпакові та його послідовникам дорога до повернення в УГКЦ завжди відкрита за умови відречення від приналежності єпископу Фельє. Священик Василь Ковпак апелював на це рішення до Ватикану.

21 листопада 2006 року у Варшаві єпископ-лефеврист Річард Вілльямсон, якого Папа Римський Іван Павло ІІ 1988 року відлучив від Церкви, в каплиці лефевристів висвятив для України сім дияконів та двох священиків. Церемонія відбувалася за участю о. Василя Ковпака. Це викликало різку критику з боку ієрархії УГКЦ. 24 листопада архієпископ Львівський УГКЦ Ігор (Возьняк) заявив про неправомірність цих свячень, а також наголосив, що співслужачи з відлученим єпископом, беручи участь у свяченнях лефевристів, о. Василь Ковпак показав, що він обманює Церкву. У жовтні 2007 року цих 7 дияконів отримали ієрейське свячення з рук єпископа Фельє, а о. Ковпак був обраний головним настоятелем «Товариства священномученика Йосафата».

14 листопада 2007 р. був оприлюднений вирок Колегіального трибуналу ватиканської Конгрегації доктрини віри (вищої судової інстанції Католицької Церкви), яким затверджено відлучення від цієї Церкви священика Василя Ковпака. Сам відлучений вважає вирок щодо нього неправомірним.

Не зважаючи на те, що Ватикан затвердив вирок, винесений в УГКЦ священику Ковпаку, існують підстави вважати, що його діяльність, як і діяльність лефевристів загалом, має підтримку в певних римських колах. Сам нинішній Папа Бенедикт є прихильним до поміркованого традиціоналізму. Ще бувши кардиналом, він 5 травня 1988 р. підписав протокол примирення з архієпископом М. Лефевром. Нещодавно Папа видав офіційний дозвіл звершувати так звану Тридентську месу – чин меси латинською мовою, який вживався у літургійній практиці Католицької Церкви до реформ ІІ Ватиканського собору. Служіння меси тільки за цим чином і відкинення літургійної реформи є одним з головних положень лефевризму.

Традиціоналізм в середовищі УГКЦ полягає у використанні під час богослужіння тільки церковнослов’янської мови, особливому підкресленні латинських богословських доктрин, традицій та обрядів. Починаючи зі створення митрополитом Андреєм Шептицьким орієнтованого на східну духовну і богослужбову традицію студистського чернечого чину, в Греко-Католицькій Церкві триває процес її делатинізації, наближення її богослужбового та богословського життя до традицій і форм Східної Церкви. Ці процеси непокоять певні ватиканські кола, які вбачають в них загрозу для єдності УГКЦ з Римом. Саме тому опозиційні рухи в греко-католицькому середовищі, які декларують мету тіснішої єдності з Римом, знаходять підтримку та порозуміння з боку цих кіл.

Отже, не тільки «Третій Рим» прагне зберігати свій вплив на Україну навіть шляхом розколів у Церкві. Такі прагнення можна прослідкувати і серед провідників Риму першого.

Михайло СИВАК,

бакалавр богослів’я –

за матеріалами РІСУ