5 липня 2009 року Святійший Патріарх Філарет прибув у м. Кривий Ріг на запрошення митрополита Дніпропетровського і Криворізького Адріана та місцевої громади для освячення новозбудованого Свято-Пантелеймонівського храму. Святійший Владика відслужив чин освячення храму та Божественну літургію у співслужінні митрополита Дніпропетровського і Криворізького Адріана, секретаря єпархії протоієрея Віталія Лопушанського, настоятеля храму протоієрея Святослава Ганчука та духовенства єпархії (близько 40 священиків).

Під час літургії Патріарх виголосив проникливу, історично-богословську проповідь та привітав парафіян з важливою подією для їхнього міста – освяченням храму на честь св. Пантелеймона.

Після відпусту та уставного многоліття митрополит Дніпропетровський і Криворізький Адріан виголосив подячне слово Святійшому Патріарху:

«Ваша Святість, Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет, дорогий наш Першосвятитель Української Православної Церкви Київського Патріархату!

Ви сьогодні очолили освячення храму у місті Кривому Розі, де Вам співслужили понад тридцять кліриків Дніпропетровської єпархії у Свято-Пантелеймонівському храмі, настоятелем якого є протоієрей Святослав Ганчук. Цей храм буде вміщувати сотні й сотні православних віруючих нашої Святої Церкви.

Але, Ваша Святість, Ви надаєте великої уваги не тільки храмам кам’яним чи дерев’яним, а в першу чергу, храмам живим, в яких перебуває Бог. Бо Господь сказав, що Я ніде не знаходжу собі місця, окрім як в серці людини. Саме цим людям, особливо українського походження, Ви віддаєте всю свою душу і серце, щоб спасти весь наш український народ для вічного блаженного життя.

Не випадково, що Ви народилися не просто на донецькій землі, а на землі особливій, в селі Благодатному Амвросіївського району. Ви, Ваша Святість, все своє свідоме життя, як богослов, розпочали у 2-й половині ХХ ст., коли Вам довелося страждати за Віру Православну, щоб бути достойним архіпастирем Церкви Христової.

Ви цього досягли, бо Ви є Великий Українець, син багатостраждальної Неньки – України, Української Православної Церкви, та син загиблого на війні батька, який теж своє життя віддав за ці високі моральні, національні християнські цінності.

Проте подібні страждання за Віру Христову виносили майже всі угодники Божі. Це й святитель Кирило, архієпископ Олександрійський, це й преподобний Сергій Радонезький, якого монастирські ченці тричі виганяли з його власного монастиря, а потім просили його знову повернутися до керівництва ним, та багато інших страждальців за Віру Православну.

Якось Христос Спаситель, обираючи Своїх перших Учнів і Апостолів, назвав майбутнього апостола Петра «каменем» такими словами: «Симон, син Іони; ти наречешся Кифа, що означає камінь (Петро)». Ви, Ваша Святість, для Української Церкви теж є тим будівельним каменем Христовим, з якого складається вся повнота Церкви Божої.

За Вами йде не тільки єпископат та духовенство Української Православної Церкви Київського Патріархату, але й вчені державні діячі, для яких Ви є зразком любові до науки, культури, мистецтва й патріотизму до своєї Української Вітчизни та древньої Української Православної Церкви.

Ось чому серед Предстоятелів Українських Православних Церков в Україні, перше місце за довірою і повагою займаєте саме Ви.

Але треба справедливо сказати, що Ви й за час Радянського Союзу, будучи Екзархом України, після Патріарха Московського Пимена, були на першому місці не тому, що Ви були першим членом Священного Синоду Російської Православної Церкви Московського Патріархату, а тому, що Ви своїм характером відданістю Церкві Божій задавали тон для багатьох Архієреїв, як треба вірно служити Богові і Божому народові!

Не випадково, що після смерті Патріарха Пимена, Ви були достойно обраним Місцеблюстителем Патріаршого Престолу Російської Православної Церкви. Тільки кремлівським чиновникам, Ви, як українець, не були до вподоби. Але Господь Своїм Промислом залишив за Вами те ж саме духовне стадо в Україні, яке Ви отримали від Бога ще у 1966 році. Ви й зараз прагнете до об’єднання Українських Православних Церков в єдину Помісну Українську Православну Церкву Київського Патріархату.

На жаль, вороги нашої національної Православної Церкви в Україні заважають цій великій святій справі. Чомусь в Російській Федерації ніхто не заважав об’єднати дві Церкви: РПЦ Московського Патріархату та РПЦ Закордоном, за що ратували, як Президент Росії В.В. Путін, так і Патріарх Московський Алексій II, а Україна, з позиції російських владоможців, до цього часу не має на це ніякого права.

Але нам, це право надав Сам Бог, як це було дано болгарам, сербам, румунам, грекам та й тим же самим росіянам, як через 141 рік відлучення РПЦ Московської Митрополії від Світового Православ’я, отримали статус Патріархату.

Ви ж, Ваша Святість, будучи Предстоятелем і сином древньої материнської Української Православної Церкви, після розпаду СРСР, зуміли організувати навколо себе багатьох державних діячів України. Це був і перший Президент України Л.М. Кравчук, який заявив в свій час, що незалежна Україна повинна мати й свою незалежну Церкву. Це й Л.Д. Кучма, який любив Ваші мудрі поради. Це й наш сучасний Президент України В.А. Ющенко, який без Вашої участі не проводить жодних державних національних заходів. Ми віримо й надіємось, що саме Віктор Андрійович Ющенко завершить питання про об’єднання всіх Православних Церков України в єдину Помісну Церкву.

Ваша Святість! Ви є вченим богословом, мислителем, проповідником, перекладачем з церковнослов’янської мови на українську, від Біблії, Міней, Октоїху, Тріодей тощо, до Молитовників.

Ви є строгим дисциплінованим Першосвятителем Української Православної Церкви Київського Патріархату – не тільки до нас, архієреїв і духовенства, але й до самого себе Ви є вимогливим святителем.

Тому, в знак цієї цінної людської якості, ми даруємо Вам, Ваша Святість цей архієрейський посох, як символ мудрості, доброти і справедливості в керівництві Українською Православною Церквою Київського Патріархату.

Ісполла еті деспота!»

Після урочистих заходів Святійший Владика повернувся до Києва для того, щоб вже наступного дня відправитись з дводенним візитом у Івано-Франківську область.

Андрій ГОЛОВКОВ